Синиця

Синиця славу розпустила,
Що хоче море запалить,
Що море, буцімто, згорить,-
Така, бач, є у неї сила.
Усім, хто був на морі, горе!
Ану- до берега тікать,
Мерщій добро своє ховать
Од прклятой Синиці.
Як назліталися тієї птиці,
Як назбиралося звірей, людей.
Дивитися на чудасію!..
А пересудливі жінки
Побрали ще й ложки,
Бо мали ту надію,
Як море стане закіпать,
Щоб юшки добре посьорбать,
Якої з роду не сьорбали.
От ждуть вони, стоять,
"От-от уже почне кипіть,-
Хто-небуть нищенком мовляє,-
Ось цитьте, зараз запалає..."
А море все собі гуляє,
І не кипить, і не горить.
Так що ж Синиця?.. Та мовчить!
І незапалить не запалила,
Атільки слави наробила.