Синиця

Синиця славу розпустила,
Що хоче море запалить,
Що море, буцімто, згорить,-
Така, бач, є у неї сила.
Усім, хто був на морі, горе!
Ану- до берега тікать,
Мерщій добро своє ховать
Од прклятой Синиці.
Як назліталися тієї птиці,
Як назбиралося звірей, людей.
Дивитися на чудасію!..
А пересудливі жінки
Побрали ще й ложки,
Бо мали ту надію,
Як море стане закіпать,
Щоб юшки добре посьорбать,
Якої з роду не сьорбали.
От ждуть вони, стоять,
"От-от уже почне кипіть,-
Хто-небуть нищенком мовляє,-
Ось цитьте, зараз запалає..."
А море все собі гуляє,
І не кипить, і не горить.
Так що ж Синиця?.. Та мовчить!
І незапалить не запалила,
Атільки слави наробила.

Поклін

Гей, по горі по високій тройзіль постелився;
З України до дівчини козак поклонився.
Поклонився козаченько з коня вороного:
"Нагадай си, моя мила, мене молодого..."
А в неділю рано-рано дівча ся вмивало
Та й русой та косою личенько втирало.
Утирало біле личко, утирало брови:
"Нема ж мого миленького, ема вже розмови".
"Не плач, мила, не плач, серце, не плач, чорні очі,-
Ой маю ж я розмовоньку аж допізна з ночі,
Ой маю ж я розмовоньку, ой маю ж я милу:
Висипано надо мною високу могилу".

Нічліг

Звізди по небеснім граді-
І по одній, і в громаді-
Як то любо заснияли,
Де жовняри спочивали.
Но як збліднуть тихл зорі,
Світле сонце зійде горі,
Хто тогді нам, бідним, скаже,
Де котрий з нас нині ляже?
Де хто ляже, Божа воля:
Є де спати, много поля,
Є де голов приклонити...
А зірниці ймуть світити.

Козаче-голубче

"Козаче-голубче,
Соколику мій!
Дай білу рученьку,
Зо мной постій!
Най надивлюся,
Слізьми злюсся,
Заким з дороги
Тебе діждуся!"
"Дівчино-рибчино,
Не плач, не ридай!
За мной, молодим,
Ручок не ламай:
Як не загину,
Я не покину,
Я не покину,
Любу дівчину".
"Ой доню Явдоню,
Зіллячко моє!
Чого ж так змарніло
Личенько твоє?"
"Ой мати-мати!
Тяжко вмирати,
Ой а ще важче
Милого ждати!.."

Гей-гей, воли

Гей-гей, воли! Чошо ж ви стали?
Чи дуже поле заросло,
Чи лемеша іржа поїла,
Чи затупилось чересло?
Бадилля зсохло, вже й валиться,
Леміш я добре настилив,
А чересло моє новеє...
Чого ж ви стали? Гей, воли!

Гей-гей, воли! Чи засохло поле?
Чи плуг у землю не іде?
Чи деревяная полиця
Тяжкої скиби не зведе?
Земля пухкая, плуг не стогне
І скибу добру відвалив,
І борозна уже чорніє...
Чого ж ви стали? Гей воли

Гей-гей, воли! Зоремо поле,
Насієм ярого зерна,
Пройде разок тонкеє рало,
І пробіжить борона.
А там, дивись, зібралась хмарка,
Дрібненький дощик полив-
І нива шоаком зеленіє...
Чого ж ви стали? Гей, воли!

Гей-гей, воли!Зерно поспіє,
І заколосяться поля,
І аерне нам за піт крмвавий
Із лишкою свята земля.
Тоді збирай клосся повне
Та тільки Господа хвали...
Чого ж ви стали, мої діти?
Пора настала! Гей, воли!

Вареники

Сидить москаль на прилавку,
Прищурює очі...
Так і знати, москалина
Вареників хоче.
Хоче бідний вареників-
То й ніщо питати!..
Та тілько їх по нашому
Не вміє назвати.
"Хазяюшка, галубошка!"
Став він говорити:
"Свари-ка мне вот єнтаво!"
"Та чого зварити?"
"Да єнтаво... как, бишь, єво
У вас называют?..
Вот, что, знаєш, берут тесто,
Сыром накладают..."
Да знаэш-ли? туда масла
Да сметаны надо!
А вона-то добре знаэ,
Чого москаль хоче,
Та чекає барабана,
Заким затуркоче...
Як почула барабана-
Слава Тобі, Боже!
"Вареників, може?"
Аж підскочив москалина,
Та ніколи ждати
- "Вареники, вареники!"
Та й пішов із хати!..

Гайдамаки

Все йде, все минає- і краю немає,
Куди ж воно ділось? відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе... умирає... одно зацвіло,
А друге звязало, навіки завяло...
І листя пожовкло вітри рознесли.
А сонечко встане, як перше вставало,
А зорі червоні, як перше плили,
Попливуть і потим, і ти, білолтций,
По синьому небу вийдеш погуляють,
Вийдеш подивиться в жолобок, криницю
І в море безкрає, і будеш сіять.
Як над Вавилоном, над його садами
І над тим, що буде з нашими синами.
Ти вічний без краю!..