Козаче-голубче

"Козаче-голубче,
Соколику мій!
Дай білу рученьку,
Зо мной постій!
Най надивлюся,
Слізьми злюсся,
Заким з дороги
Тебе діждуся!"
"Дівчино-рибчино,
Не плач, не ридай!
За мной, молодим,
Ручок не ламай:
Як не загину,
Я не покину,
Я не покину,
Любу дівчину".
"Ой доню Явдоню,
Зіллячко моє!
Чого ж так змарніло
Личенько твоє?"
"Ой мати-мати!
Тяжко вмирати,
Ой а ще важче
Милого ждати!.."

Гей-гей, воли

Гей-гей, воли! Чошо ж ви стали?
Чи дуже поле заросло,
Чи лемеша іржа поїла,
Чи затупилось чересло?
Бадилля зсохло, вже й валиться,
Леміш я добре настилив,
А чересло моє новеє...
Чого ж ви стали? Гей, воли!

Гей-гей, воли! Чи засохло поле?
Чи плуг у землю не іде?
Чи деревяная полиця
Тяжкої скиби не зведе?
Земля пухкая, плуг не стогне
І скибу добру відвалив,
І борозна уже чорніє...
Чого ж ви стали? Гей воли

Гей-гей, воли! Зоремо поле,
Насієм ярого зерна,
Пройде разок тонкеє рало,
І пробіжить борона.
А там, дивись, зібралась хмарка,
Дрібненький дощик полив-
І нива шоаком зеленіє...
Чого ж ви стали? Гей, воли!

Гей-гей, воли!Зерно поспіє,
І заколосяться поля,
І аерне нам за піт крмвавий
Із лишкою свята земля.
Тоді збирай клосся повне
Та тільки Господа хвали...
Чого ж ви стали, мої діти?
Пора настала! Гей, воли!

Вареники

Сидить москаль на прилавку,
Прищурює очі...
Так і знати, москалина
Вареників хоче.
Хоче бідний вареників-
То й ніщо питати!..
Та тілько їх по нашому
Не вміє назвати.
"Хазяюшка, галубошка!"
Став він говорити:
"Свари-ка мне вот єнтаво!"
"Та чого зварити?"
"Да єнтаво... как, бишь, єво
У вас называют?..
Вот, что, знаєш, берут тесто,
Сыром накладают..."
Да знаэш-ли? туда масла
Да сметаны надо!
А вона-то добре знаэ,
Чого москаль хоче,
Та чекає барабана,
Заким затуркоче...
Як почула барабана-
Слава Тобі, Боже!
"Вареників, може?"
Аж підскочив москалина,
Та ніколи ждати
- "Вареники, вареники!"
Та й пішов із хати!..

Гайдамаки

Все йде, все минає- і краю немає,
Куди ж воно ділось? відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе... умирає... одно зацвіло,
А друге звязало, навіки завяло...
І листя пожовкло вітри рознесли.
А сонечко встане, як перше вставало,
А зорі червоні, як перше плили,
Попливуть і потим, і ти, білолтций,
По синьому небу вийдеш погуляють,
Вийдеш подивиться в жолобок, криницю
І в море безкрає, і будеш сіять.
Як над Вавилоном, над його садами
І над тим, що буде з нашими синами.
Ти вічний без краю!..

Цуцик

Раз на вікні у панському будинку
Патлатий Цуцик спочивав;
То ляже на бочок, то догори на спину,
Або на лапки морду клав.
Якраз проти вікна, звичайно під парканом,
Дворний пес Бровко лежав
І думав:"Бач, яким він паном,
Ледачий Цуцик, став".
"Промовив той,- аж злякався....
Ну, як же ти там поживаєш?"
"Нащо питать! Либонь не знаєш
Собачого життя мого?-
Сказав Бровко.- Далеко до твого...
Живу собі, бо треба жити;
Двір стережу і день, і ніч;
Не так, як ти, панич;
Хлисний помий, коли дадуть;
А якне влад загавкаєш на пана,
То щей під боки натовчуть.
Жаль!- каще цуцик,- що ж робити!
Буває всяк.

Заповіт

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани, і гори-
Все покину і полину
До самого Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражую злою кровю
Волю окропіте.
І мене в семї великій,
В семї вольній, новій,
Не забутьте помянути
Незлим тихим словом.

Рибалка

Вода шумить!.. вода гуляє!..
На березі Рибалка молоденький
На поплавець глядить і промовля:
"Ловіться, рибочки, великі і маленькі!"
Що рибка смик - то серце тьох!
Чи тугу, чи то переполох,
Чи то коханнячко?.. не зна він - а сумує!
Сумує він,- аж реве,
Аж ось гуде,- і хвиля утіхає!..
Аж - гульк!.. з води дівчинонька пливе.
І косу зчісує, і брівками моргає!..
Вона й могра, вона й співа:
"Гей, гей! не надь, Рибалко молоденький,
На зрадний гак ні щукі, ні лина!..
На що ти нівечиш мій рід і плід любенький?